Коротко
- Увечері 1 листопада користувачі українського застосунку оповіщення отримали серію хибних сповіщень, зокрема про радіаційну та хімічну небезпеку.
- За даними волонтерського проєкту alerts.in.ua, за сім хвилин, з 22:47 до 22:54, надійшло 122 хибні сповіщення: 103 про повітряну тривогу, по п'ять про радіаційну небезпеку, хімічну загрозу й вуличні бої.
- Розробники повідомили, що доступ було отримано не до застосунку, а до інтерфейсу оператора, через який надсилаються сповіщення, і спростували витік даних.
- Нічого не було викрадено - і саме тому цей випадок цікавий: збиток полягає не у втраті даних, а у витраті довіри до наступного справжнього сповіщення.
Що саме було межею
Периметр, який у таких системах захищають найстаранніше, - це застосунок і сервер із даними. Важелем у цьому випадку, за поясненням розробників, став інтерфейс, з якого сповіщення надсилають: не сховище, а пульт.
Для системи оповіщення це і є головний актив. Вона існує не для того, щоб зберігати дані про користувачів, а для того, щоб у потрібну хвилину сказати мільйонам людей одну коротку річ і бути почутою. Отже, цінність, яку треба захищати в першу чергу, - право говорити від імені системи.
Звідси неочевидний наслідок для моделювання загроз: інвентаризація має починатися не з того, де лежать персональні дані, а з переліку точок, з яких можна надіслати повідомлення назовні, і переліку ідентичностей, які мають таке право.
Чому хибне сповіщення дорожче за витік
Витік даних шкодить тим, чиї дані витекли. Хибне сповіщення про радіаційну небезпеку шкодить усім, хто його отримав, і ще раз - усім, хто отримає наступне, справжнє.
Система оповіщення працює на припущенні, яке не можна купити й не можна швидко відновити: якщо прийшло повідомлення, воно справжнє. Кожне хибне спрацювання зменшує це припущення, а відновлюється воно не технічними засобами, а часом і послідовністю.
Тому відновлення сервісу й відновлення довіри - це два різні завдання з різними строками. Перше вимірюється годинами, друге - місяцями, і тільки друге визначає, чи спрацює система наступного разу.
Темп як ознака
Сто двадцять два сповіщення за сім хвилин - це близько сімнадцяти на хвилину. Жодна реальна картина подій не має такої щільності: справжні тривоги йдуть із темпом подій, а не з темпом натискань.
Це означає, що подію такого типу можна виявити без знання про зловмисника й без аналізу змісту повідомлень. Достатньо порівняти темп із нормою для цього каналу.
Так само показовою була поява категорій, які в цьому каналі з'являються вкрай рідко. Рідкісна категорія - це завжди або справжня надзвичайна подія, або помилка, і в обох випадках вона варта окремого підтвердження перед розсилкою.
Що з цього випливає
- Відокремити право підготувати повідомлення від права його надіслати: перше може мати черговий, друге - лише окрема процедура.
- Поставити обмеження темпу на самий канал розсилки, а не лише на інтерфейс: сімнадцять сповіщень за хвилину мали б зупинити чергу автоматично.
- Вимагати другого підтвердження для рідкісних категорій найвищої тяжкості, навіть ціною затримки в хвилину.
- Мати заздалегідь оголошений резервний канал, про який аудиторія вже знає до інциденту, а не дізнається під час нього.
- Публікувати хронологію інциденту з часовими позначками: для системи, що тримається на довірі, це не репутаційна розкіш, а частина відновлення.
- Вести перелік усіх точок виходу повідомлень назовні нарівні з переліком сховищ даних.
Обмеження цієї записки
Записка спирається на публічні повідомлення українських медіа, на дані волонтерського проєкту моніторингу тривог і на власні пояснення розробників застосунку. Асоціація не має доступу до систем, про які йдеться, не встановлює авторства атаки, не підтверджує й не спростовує тверджень сторін і не оцінює дій жодної організації.